главная страница / библиотека / обновления библиотеки / Содержание

Б.М. Мозолевський. Товста могила. Киïв: 1979. Б.М. Мозолевський

Товста Могила.

// Киïв: «Наукова думка». 1979. 252 с.

 

Вступ. / Вступление.

 

Серед пам’яток степової Скіфії особливе місце посідають кургани вищої скіфської знаті, за якими здавна закріпилася назва «царських». Незважаючи на порівняно незначну кількість цих пам’яток, саме вони протягом багатьох десятиріч залишалися чи не єдиним джерелом для вивчення історії скіфського населення причорноморських степів — легендарних скіфів-кочовиків, під впливом яких значною мірою складалася культура і історична доля народів Східної Європи ранньозалізної доби.

 

Такого виключного значення в джерелознавчій базі скіфознавства «царські» кургани набули не випадково. Являючи собою справжні скарбниці матеріальної культури скіфського суспільства і відбиваючи найяскравіші риси його соціального ладу, економіки, звичаїв, ідеологічних та релігійних уявлень, вони до того ж збереглися набагато повніше, ніж поховання інших верств скіфського населення, нещадно зруйновані грабіжниками багатьох історичних епох, хоч пограбування не поминуло і «царські» кургани.

 

Дослідження курганів скіфської знаті у Північному Причорномор’ї почалися з випадкових знахідок і відкриттів ще XVIII ст. 1763 р. генерал-губернатором Новоросійського краю О.П. Мельгуновим в Литій Могилі поблизу Кіровограда було виявлено значний набір скіфських речей. На превеликий жаль, гробниця із слідами спалення в насипу залишилася недослідженою, і в розпорядження істориків надійшли лише розрізнені витвори золотарства, що дістали назву Мельгуновського скарбу [Придик, 1911, с. 1-23].

 

Поштовхом до розкопок скіфських могил спричинилося відкриття 1830 р. в кургані Куль-Оба поблизу Керчі склепу з багатим похованням представника вищої місцевої знаті, зроблене випадково під час будівельних робіт. Проте поховання було досліджене фахівцями і, незважаючи на часткове його пограбування під час розчистки, досі залишається однією з найкраще вивчених скіфських пам’яток [ДБК, 1, с. XXXII і далі]. Відкриття в Куль-Обі, з одного боку, поклало початок науковим дослідженням північнопричорноморських курганів, з другого — викликало нечувану хвилю грабіжницьких розкопок, що загубили величезну кількість могил, вцілілих протягом століть [Брашинский, 1967, с. 54-62].

 

Вивчення скіфських «царських» поховань фахівцями в Нижньому Подніпров’ї починається з розкопок 1852-1856 рр. найбільшого кургану Скіфії (висота понад 21 м) поблизу с. Олександрополь на Дніпропетровщині — Лугової Могили, відомої під назвою Олександропольського кургану. Спочатку курган досліджувався досить безсистемно, але зрештою був знесений повністю і ретельно обстежений О.Є. Люценком, який виявив під насипом дві гробниці (центральна мала два входи), поховання коня і кілька грабіжницьких лазів [ДГС, 1, с. 1-25]. До недавнього часу Олександропольський курган був єдиною «царською» пам’яткою, дослідженою повністю. Як не дивно, але цей найбільший і один з найкраще досліджених курганів і досі не посів у науці належного місця.

(5/6)

 

В кінці 50-х років минулого століття в Нижньому Подніпров’ї починає розкопки член щойно утвореної Імператорської Археологічної комісії, видатний російський вчений І.Є. Забелін, з іменем якого пов’язана ціла епоха в дослідженні курганів скіфської знаті. Свою діяльність він розпочав на Правобережжі. Протягом 1859-1861 рр. в околицях с. Томаківка та на суміжних землях Дніпропетровщини ним було розкопано ряд могил, серед яких виділяються шість великих курганів, що, безперечно, належали знатним скіфам: Геремесів (висота 6 м), Краснокутський (8,5 м), Гостра Томаківська Могила з впускним похованням VI ст. до н.е. (близько 5 м), Близниця Слонівська (близько 5 м), Кам’яна Могила (5,7 м) та Близниця Томаківська (4 м) [ДГС, 2, с. 29-73]. Вінцем досліджень І.Є. Забєліна на правому березі Дніпра стали розкопки одного з найбільших і найбагатших скіфських курганів, що увійшов у науку під назвою Чортомлика (19 м), здійснені ним 1862-1863 рр. [ДГС, 2, с. 74-118]. Виявлені під Чортомликом дві гробниці, до однієї з яких відносилося 12 поховань коней з двома «конюхами», збагатили науку не лише видатними витворами античного мистецтва, але й неперевершеними матеріалами з багатьох питань етнографії та історії Скіфії.

 

Після Чортомлика І.Є. Забєлін переносить свої дослідження на Лівобережжя. 1865 р. поблизу с. Новоолександрівка на Херсонщині ним було розкопано курган Козел (14 м) [ОАК за 1865 г., с. X-XI], а 1867-1868 рр. — Велику Цимбалку (15 м), розташовану біля с. Велика Білозірка на Запоріжжі [ОАК за 1867 г., с. XIX-XX; ОАК за 1868 г., с. XIV-XVI; РД, 2, с. 113-116]. Відкриті в центрі обох курганів гробниці виявилися пограбованими, але поблизу них вціліли багаті кінські поховання, які в Козлі супроводжувалися двома «конюхами», похованими в окремих могилах.

 

Всі перелічені пам’ятки розкопувалися І.Є. Забєліним наскрізною траншеєю, закладеною зі сходу на захід. Застосування такої методики відбивало незрілість тогочасних уявлень про особливості скіфських пам’яток. Історія розкопок великих скіфських могил доводить, що під більшістю з них міститься не одне, а два, а то й більше поховань, і щоб виявити їх, насип необхідно знести повністю. І.Є. Забєлін виявив дві гробниці тільки в Чортомлику. Є всі підстави гадати, що під рештою розкопаних ним могил можна сподіватися на пропущені бокові поховання, а саме вони іноді й уникали пограбування. Під останцями забєлінських пам’яток могли залишитися й інші об’єкти, насамперед залишки тризни. Проте таким деталям поховальних споруд, як конструкція насипів, масові залишки тризни, кріпида, рів, дореволюційні дослідники належної уваги не приділяли.

 

Застосування наведеної методики розкопок дореволюційними вченими можна пояснити передусім гонитвою археологів за коштовностями, обмеженістю в коштах, що відпускала Археологічна комісія на дослідження, та відсутністю досвіду розкопок, — адже йдеться про піонерів вітчизняної археології, які ще не мали виразного уявлення про характер і значення досліджуваних пам’яток. Досить сказати, що відкриті І.Є. Забєліним у Чортомлику дві надзвичайно багаті гробниці, з яких лише одна зазнала часткового пограбування, були сприйняті ним за одну, до того ж нищівно пограбовану могилу, в чому він залишався впевненим навіть після розкопок багатьох інших пам’яток такого самого типу, публікуючи через кільканадцять років матеріали Чортомлика [ДГС, 2, с. 114]. Але до честі І.Є. Забєліна слід сказати, що для тогочасного рівня знань і практикованої в археології методики його дослідження були надзвичайно ретельними, навіть бездоганними, чого не можна сказати про більшість його сучасників і навіть послідовників.

(6/7)

 

Велика доба у дослідженні курганів вищої скіфської знаті на території Нижнього Подніпров’я пов’язується з іменем професора Петербурзького університету М.І. Веселовського. Його енергійність і невтомність справді не мають прикладу у вітчизняній археології. Але методика розкопок М.І. Веселовського була кроком назад навіть у порівнянні з недосконалою методикою І.Є. Забєліна. Замість наскрізної траншеї більшість курганів ним було розкопано так званою глухою канавою, що виводилася лише недалеко за центр насипу. Внаслідок поспішності й недбалості М.І. Веселовського кілька видатних скіфських поховань назавжди були втрачені для науки.

 

Особливо невдалим виявився перший період діяльності М.І. Веселовського у Нижньому Подніпров’ї, пов’язаний, як і останні розкопки І.Є. Забєліна, з Лівобережжям. Першою значною пам’яткою, розкопаною ним, був курган біля с. Шульгівка (Новомиколаївка) поблизу м. Мелітополя (висота 4 м) з двома багатими, але сильно пограбованими могилами (1889-1891 рр.) [ОАК за 1889 г., с. 17; ОАК за 1890 г., с. 14; ОАК за 1891 г., с: 69]. Того ж року ним було розпочато дослідження двох великих курганів поблизу с. Нижні Сірогози на Херсонщині — Діївої Могили і Огуза. В першому з них (висотою 4 м) виявлено тільки одну пограбовану гробницю. Проте 1896 р. з неї утворився провал до багатої і непограбованої бокової могили. Першими її помітили місцеві селяни. Більшість виявлених ними речей вдалося скупити і передати до Ермітажу. 1897 р. курган повторно дослідив К.Є. Думберг, який повністю зніс насип і відкрив під ним вхід до виявленої селянами бокової могили, причетне до центральної гробниці поховання коня і досить значні залишки тризни, під якими містилася могила рядового скіфського воїна [ОАК за 1891 г., с. 73].

 

Висота Огуза дослідником не вказана, але, виходячи з її діаметра, можна гадати, що вона становила 18-20 м. Роботи на кургані тривали чотири польових сезони, проте розкопано було лише незначну його частину, де вдалося виявити пограбований кам’яний склеп, збудований у великій ґрунтовій ямі [ОАК за 1891 г., с. 72; ОАК за 1892 г., с. 2; ОАК за 1893 г., с. 7; ОАК за 1894 г., с. 9]. На цьому дослідження було припинено.

 

1901 р., внаслідок обвалу старого розкопу, місцевими селянами на Огузі було знайдено кілька золотих речей, що призвело до масових скарбошукацьких розкопок кургану, внаслідок чого до рук селян потрапила велика кількість витворів золотарства, насамперед вуздечкових прикрас [ИАК, 19, с. 168]. Скупити вдалося лише їх частину. Встановити первісне місцезнаходження і призначення знахідок не пощастило. Закладена 1902 р. В.М. Ротом в південно-західній полі кургану траншея призвела тільки до деяких нових знахідок коштовностей, але нічого не додала до розуміння характеру пам’ятки [ОАК за 1903 г., с. 166; ИАК, 19, с. 157]. Розпочаті 1972 р. О.М. Лєсковим нові розкопки Огуза з метою його остаточного дослідження також не були доведені до кінця.

 

Більш вдалим був другий період розкопок М.І. Веселовського в Дніпровському Лівобережжі (1909-1916 рр.), куди він повернувся після своїх видатних відкриттів на Північному Кавказі. 1909-1910 рр. ним було закінчено розкопки Чмиревої Могили (висота 5,7 м) поблизу с. Велика Білозірка на Запоріжжі, розпочаті 1898 р. Ф.К. Брауном. Виявивши під курганом дві гробниці, Ф.К. Браун розкопав лише одну з них, а також дослідив надзвичайно багату могилу з похованнями десяти коней [ОАК за 1898 г., с. 25-29; ИАК, 19, с. 157]. Завдяки розкопкам М.І. Веселовського б боковій гробниці Чмиревої Могили виявлено лише частково пограбоване одне з найбагатших скіфських поховань. До нього ж відносилася і досліджена Ф.К. Брауном кінська могила [ОАК за

(7/8)

1909-1910 гг., с. 127-135]. Наступного року М.І. Веселовським було розкопано Лемешеву Могилу (висота 8,5 м) поблизу с. Велика Знам’янка Запорізької області. Дві її гробниці виявилися пограбованими. Поруч із центральною залишилася тільки могила з трьома похованнями коней [ОАК за 1911 г., с. 33-37].

 

Найбільший успіх чекав на М.І. Веселовського під час розкопок 1912-1913 pp. славнозвісної Солохи (висота 18 м) — четвертого з п’яти найбільших скіфських курганів (крім перелічених вже Олександрополя, Чортомлика, Огуза і Солохи до них відноситься ще не розкопана Гегелина або Нечайова Могила). Центральне поховання кургану виявилося пограбованим, але тут залишилося багато оригінальних речей, і була цілою пов’язана з ним кінська могила [ОАК за 1912 г., с. 40]. Бокова ж гробниця Солохи разом з похованими біля неї п’ятьма кіньми і «конюхом» за своєю збереженістю і багатством входить до трійки найвидатніших скіфських могил — рівнятися з нею можуть лише центральна гробниця Чортомлика і склеп Куль-Оби [ОАК за 1913-1915 гг., с. 104-136].

 

1914 р. М.І. Веселовським досліджено скіфський курган поблизу с. Верхній Рогачик на Херсонщині (висота 11 м). Виявлені тут дві гробниці були пограбовані, проте в обох трапилися золоті оздоби. На захід від центральної могили знаходилося поховання простого воїна, можливо, «конюха», що дає підстави гадати про існування під останцем кургану і кінської могили [ОАК за 1913-1915 гг., с. 132-136]. Невдалими були і проведені 1915 р. М.І. Веселовським розкопки кургану поблизу с. Мала Лепетиха на Херсонщині (висота 7,5 м). Всі три його могили пограбовано, лише в насипу пощастило знайти бронзові прикраси «поховального кортежу» [ОАК за 1913-1915 гг., с. 136-138].

 

Згубність методики розкопок курганів траншеями не раз викликала занепокоєння і протести вченої громадськості [Ростовцев, 1925, с. 410]. Все гостріше ставилося питання про необхідність повного знесення насипу кургану як єдиної можливості наукового його дослідження. 1916 р. було заплановано перші такі розкопки, для проведення яких Археологічна комісія обрала Мордвинівський курган у Чорній долині на Херсонщині (висота 7 м). Дослідження провадили М.Є. Макаренко і В.В. Саханьов. Протягом сезону їм вдалося зняти половину насипу кургану і дослідити під нею дві гробниці — центральну і бокову. Перша, як і в інших випадках, виявилася пограбованою, друга, з багатим жіночим похованням, залишилася недоторканою [Гермес, №12, с. 1]. Перша світова війна не дала можливості дослідникам докопати курган, а вся бездоганна документація розкопаної частини пам’ятки безслідно зникла. Такої самої долі зазнали під час Великої Вітчизняної війни і знахідки кургану, передані з Державного Ермітажу до Харківського історичного музею. Завдяки наполегливості О.М. Лєскова 1970 р. Мордвинівський курган, що на той час уже дістав назву Першого, було докопано експедицією Інституту археології АН УРСР, проте суттєвих доповнень до попередніх матеріалів не було виявлено [Лєсков, 1974, с. 48-53].

 

Дослідження «царських» могил на правому березі Дніпра після розкопок Чортомлика на довгий час припинилися. Лише 1897 р. О.О. Спіцин здійснив розкопки великого кургану (понад 7 м) коло с. Башмачка Солонянського району на Дніпропетровщині. У вийнятій середній частині насипу виявлено єдину пограбовану могилу з незначними залишками поховального інвентаря [ИАК, 1, с. 67-79].

 

Хибність методики дореволюційних розкопок курганів вищої скіфської знаті, ігнорування у більшості випадків документованої фіксації досліджень поєднувалися з обмеженістю видання результатів розкопок. Незважаючи на те що саме матеріали «царських» курганів склали золотий фонд вітчизняного скіфознавства, жоден з них не був не тільки

(8/9)

монографічно досліджений, але й науково опублікований. Короткі повідомлення про розкопки в щорічних звітах Археологічної комісії та деяких інших виданнях відзначаються побіжністю і вибірковістю, внаслідок чого кожен скіфознавець у зв’язку з тим чи іншим питанням змушений відкривати для себе розкопані в минулому кургани заново. До честі І.Є. Забєліна слід зазначити, що найбільш ретельно в уже згадуваних двох випусках «Древностей Геродотовой Скифии» були опубліковані кургани, розкопані 1852-1863 pp. на Дніпропетровщині, серед них Чортомлик та Олександрополь. Проте й ці публікації дуже неповні.

 

Недостатня увага до видання розкопаних пам’яток характерна не тільки для Нижнього Подніпров’я. З величезної кількості курганів, розкопаних на півдні Російської імперії у дореволюційні часи, окремою книгою видано тільки Карагодеуашх з більш-менш повним описанням пам’ятки О.С. Лаппо-Данилевським та науковою розвідкою В.М. Мальмберга, основну увагу в якій приділено мистецтвознавчим питанням [МАР, №13].

 

Відсутність повних публікацій певною мірою відбилася і на розробці теоретичних питань стосовно «царських» курганів Нижнього Подніпров’я. Увагу дослідників привертали в основному витвори торевтики. Набагато менше розробок присвячено іншим категоріям матеріальної культури. І вже зовсім або майже зовсім було обійдено мовчанням такі питання, як поховальні звичаї та конструкція споруд тощо. Бібліографію з усіх цих питань ми розглянемо у відповідних розділах пропонованої книги.

 

Підсумок дореволюційного вивчення старожитностей скіфського часу взагалі і скіфських «царських» курганів Нижнього Подніпров’я зокрема підведено у фундаментальних працях М.І. Ростовцева [1918а, 1925]. Правильно продатувавши степові кургани і визначивши їх особливості й місце серед одночасних пам’яток суміжних територій, М.І. Ростовцев намітив подальші перспективи їх вивчення у зв’язку з більш широкими загальноісторичними проблемами, висунутими на підставі здобутків історичної науки XIX — початку XX ст.

 

В перші десятиріччя після Великої Жовтневої соціалістичної революції основну увагу скіфознавців було спрямовано на дослідження курганів рядового населення, пошуки і розкопки поселень та городищ. Здійснення цих робіт дало можливість зовсім по-іншому уявити історію скіфського суспільства, його соціально-економічний уклад та побут. Особливо багато поховань рядових скіфів розкопано за останнє десятиріччя у зв’язку з гігантськими новобудовами на півдні України. Але яким би цінним не був здобутий в них матеріал, як би не заслуговував на найпильнішу увагу скіфознавців, могили вищої скіфської знаті, як і раніше, у багатьох відношеннях залишаються незамінними джерелами з історії Скіфії.

 

Внаслідок багатьох обставин повернення до розкопок скіфських «царських» курганів у степу стало можливим лише в останні роки. 1954 р. О.І. Тереножкіним було досліджено курган в м. Мелітополі [Тереножкин, 1955 [1956], с. 23; Покровская, 1955, с. 191]. На жаль, насип кургану зруйновано ще до розкопок, і внаслідок забудови його периферії О.І. Тереножкіну вдалося дослідити лише середню частину пам’ятки, де було виявлено дві пограбовані, але надзвичайно багаті гробниці, а також могилу з похованнями двох коней.

 

1965 р. О.І. Тереножкін здійснив розкопки кургану Страшна Могила (висота 7 м) поблизу м. Орджонікідзе на Дніпропетровщині. Єдина відкрита тут могила була повністю пограбована. Біля неї вціліло лише поховання коня [Тереножкин и др., 1973, с. 132-138]. У такому самому стані виявлено гробницю в Другому Мордвинівському кургані

(9/10)

(висота 6 м) на Херсонщині, дослідженому 1969 р. О.М. Лєсковим. Як і в попередньому випадку, біля неї залишилася могила з похованням коня [Лесков, 1974, с. 45-60].

 

Великим досягненням радянської археології стали розкопки кургану Гайманова Могила (8 м) в Запорізькій області, проведені під керівництвом В.І. Бідзілі у 1969-1970 pp. [Бідзіля, 1971, с. 44-56; Бідзіля, Мозолевський, 1972, с. 118-122]. Під курганом відкрито чотири гробниці та могилу з похованнями двох коней. Незважаючи на пограбування, в кургані виявлено першокласні матеріали до вивчення скіфської матеріальної культури. Насип кургану було знято повністю і вперше зачищено кільце кам’яної кріпиди, що оточувала його. Велику увагу приділено також вивченню залишків тризни.

 

Розкопки скіфських «царських» курганів у роки Радянської влади, незважаючи на їх обмеженість, були позначені істотно новими рисами — прагненням до якнайповнішого вивчення пам’ятки, застосуванням для досліджень потужної сучасної техніки та надійного шахтарського кріплення підземель. Набутий під час цих робіт досвід дає можливість намітити широкі перспективи розкопок курганів вищої скіфської знаті на міцній індустріальній базі, із застосуванням досягнень суміжних наук та найновітнішої методики сучасних археологічних досліджень.

 

На жаль, і Мелітопольський курган, і Гайманова Могила поки що відомі лише за короткими повідомленнями та попередніми публікаціями. Не просунулася вперед за останнє півстоліття і справа з публікацією скіфських «царських» курганів, розкопаних у дореволюційний період. Єдиною подією можна вважати вихід книги М.І. Артамонова «Сокровища скифских курганов в собрании Государственного Эрмитажа» [Артамонов, 1966], в якій опубліковано значну кількість витворів мистецтва із курганів скіфського часу, в тому числі й могил Нижнього Подніпров’я, наведено коротке описання найвидатніших пам’яток. Але це видання внаслідок специфічності його завдань, звичайно, ніякою мірою не може компенсувати наукову публікацію «царських» курганів. Вона залишається однією з найнагальніших проблем вітчизняного скіфознавства.

 

У відповідності із станом публікації найвидатніших пам’яток Нижнього Подніпров’я знаходиться і справа вивчення старожитностей степової Скіфії. Радянський період знаменувався якісно новим підходом до проблем історії скіфського суспільства. За останні десятиріччя було поставлено і науково вирішено величезне коло питань скіфської історії, вивчено переважну більшість локальних варіантів скіфської культури в лісостеповій смузі Східної Європи, почасти і в Криму. Щодо велетенського масиву скіфських пам’яток Нижнього Подніпров’я, корінної території власне скіфських кочових племен, то їм за цей час присвячено лише поодинокі праці і незначні розвідки. Серед них можна назвати праці Б.М. Гракова, присвячені Кам’янському городищу [1954] та похованням рядових скіфів на Нікопольському курганному полі [1962; 1964], а також спробу вивчення ранньоскіфських пам’яток Степової України, зроблену І.В. Яценко [1959].

 

З усіх різновидів матеріальної культури степових скіфів поки що вивчалися лише зброя [Мелюкова, 1964] та бойовий обладунок [Черненко, 1968], а також античний імпорт в північнопричорноморських курганах [Онайко, 1966; 1970]. Стосовно інших категорій речей існують лише поодинокі розвідки.

 

Така неувага до видатних пам’яток Нижнього Подніпров’я значною мірою пояснюється недосконалістю їх дослідження та відсутністю належних публікацій. Тому стає зрозумілою та зацікавленість, яку викликають новітні розкопки скіфських «царських» курганів на півдні України серед археологів усіх напрямків.

(10/11)

 

1971 p. Орджонікідзевською експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом автора проведено дослідження кургану Товста Могила на околиці м. Орджонікідзе Дніпропетровської області.

 

В роботі експедиції взяли участь Є.В. Черненко (заступник начальника), співробітниця Орджонікідзевського народного музею Г.А. Дерев’янко, Р. Ролле (ФРН), антрополог С.І. Круц, палеозоолог В.І. Бібікова, художник Г.С. Ковпаненко, лаборанти Н.П. Зарайська, Г.Л. Євдокимов, О.М. Загребельний, В.І. Коптєв, С.М. Павлов, Л.М. Гогун, В.О. Білий та ін. Здійснення основних землекопних робіт, проходку і кріплення гробниць проведено бригадою шахтарів Орджонікідзевського ГОКа у складі Д.Л. Бондаренка, І.Я. Косенка та І.І. Кухтія під керівництвом гірничого майстра В.О. Степанова.

 

Фінансування робіт експедиції та забезпечення їх землерийною і підйомною технікою, автотранспортом, лісоматеріалами і технічним наглядом здійснював Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат.

 

Неоціненну безкорисливу допомогу експедиції у виконанні її завдань надали керівництво Орджонікідзевського міськкому Компартії України (перший секретар Ю.Д. Крушинський, другий секретар О.И. Лебедько), виконком Орджонікідзевської міської Ради депутатів трудящих (голова О.І. Баранов), а також місцеве відділення республіканського Товариства по охороні пам’яток історії і культури (голова М.А. Занудько).

 

Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат (директор Герой Соціалістичної Праці Г.Л. Середа) практично взяв на себе виконання всіх земляних, прохідницьких та опоряджувальних робіт, а також організаційно-побутове забезпечення експедиції. Велику увагу її роботі приділяли заступник директора комбінату Г.Г. Шевченко, головний інженер С.В. Лєсніков, начальник виробничого відділу В.В. Кальченко. Безпосередній нагляд за здійсненням підземних робіт провадився начальником Олександрівської шахти P.M. Федоровим. Офіційним куратором робіт експедиції був головний маркшейдер комбінату М.І. Ткаченко. Під його керівництвом було проведено топографічну зйомку Товстої Могили перед розкопками. Працівники маркшейдерського відділу (Б.Г. Фартушини та ін.) надали експедиції великої допомоги і при складанні загального плану Товстої Могили. Значний внесок в роботу експедиції зробили також інші підприємства, установи і заклади м. Орджонікідзе.

 

Розкопки Товстої Могили, по суті, перетворилися на загальну справу всього населення м. Орджонікідзе. Керівництво експедиції вдячне всім її учасникам і добровільним помічникам за самовіддану працю й активне сприяння дослідженням.

 

Процес розкопок кургану знято на плівку кінозйомочними колективами Дніпропетровського телебачення (оператор А.А. Сеник) та Української студії документально-хронікальних фільмів (оператори І.М. Бабушкін та О.М. Вертелецький), а також кіноаматорами Орджонікідзевського Будинку культури (оператор М.І. Підвойський).

 

Дійову допомогу експедиції широким висвітленням результатів її досліджень надавали численні друковані органи, радіо і телебачення СРСР, кореспонденти або фотокореспонденти яких знайомилися з розкопками на місці. Особливо слід відзначити змістовні й оперативні матеріали М. Мурзіної («Индустриальное Запорожье»), М. Занудька («За марганець»), Л. Полякової ( Днепропетровская правда»), Ю. Зерчанінова («Юность»), Л. Шерстеннікова («Огонек»), Г. Бельської та В. Бреля («Знание — сила»), Т. Кравченко і М. Успенського («Наука й жизнь»), Л. Скіфа («Комсомолець Запоріжжя»), П. Коломійця («Молодь України»), В. Арсірія («Неделя») та багатьох інших. Великою

(11/12)

честю для колективу експедиції було висвітлення її успіхів центральними органами Радянського Союзу та Української РСР — газетами «Правда», «Известия», «Труд», «Правда Украины», «Радянська Україна», «Робітнича газета» тощо.

 

Для підведення підсумків роботи експедиції та організації охорони розкопаних нею скарбів Центральним Комітетом Компартії України та Радою Міністрів УРСР було створено спеціальну урядову комісію. Комісія ознайомилася з роботою експедиції на місці і дала їй високу оцінку.

 

Враховуючи попередній досвід дослідження скіфських старожитностей, експедицією було докладено всіх зусиль до якнайповнішого вивчення пам’ятки. Відкриті в кургані матеріали викликали величезний інтерес не лише серед фахівців, але й у широкого кола аматорів історії як у нас в країні, так і за її межами. У зв’язку з цим було зроблено повідомлення про розкопки кургану [Мозолевський, Черненко, 1971; Мозолевский, Черненко, Зарайская, 1972; Мозолевський, 1971б; 1971в; 1971г; 1972а; 1972б; 1972в; 1972г; 1972д], здійснено його попередню публікацію [Мозолевський, 1972е], доповнену у подальшому іншими учасниками експедиції [Rolle, s. 47-77; Leskov, Rolle, 1972, s. 35-52; Бибикова, 1974 [1973], с. 63-69; Черненко, 1975, с. 152-173]. Автором опубліковано також розвідки з приводу вивчення пекторалі і головного убору жінки з Товстої Могили [Мозолевський, 1978а; 1978б].

 

Пропонована читачеві праця — перша щодо скіфських «царських» курганів Нижнього Подніпров’я спроба дати не лише повну наукову публікацію пам’ятки, а й класифікацію та аналіз її матеріалів.

 

Велику допомогу у підготовці цієї книги нам надали співробітники відділу археології раннього залізного віку Інституту археології АН УРСР О.І. Тереножкїн, В.А. Іллінська, Є.В. Черненко, С.С. Безсонова, співробітниця античного відділу Г.С. Русяєва, старший науковий співробітник Державного Ермітажу А.П. Манцевич, співробітники Інституту археології АН СРСР А.І. Мелюкова, Й.Б. Брашинський, Ю.Г. Виноградов та ін. Користуючись нагодою, автор приносить всім їм щиру подяку. Окремо хочеться подякувати художників і фотографів Г.С. Ковпаненка, І.І. Задорожнього, Г.С. Сергієнка, Б.М. Кузнєцова та В.І. Клочка, які доклали багато зусиль до ілюстрування праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

наверх

главная страница / библиотека / обновления библиотеки / Содержание